∞-0+∞

Було доволі цікаво. Сподобався злам очікувань у другій кінцівці, який перевертає всю історію  з ніг на голову.

Гарні візуальні та звукові ефекти. Стосовно історії, цікава ідея про під'єднання до колективної свідомості нестабільних особистостей і те як це повпливає на неї.

Сподобалося менше за попередні роботи автора. Так і не зміг вийти на другий фінал. Читати описи було нудно. Музичка пристойна.

Коли мені було роки 3-4, на прогулянці з батьками я вперше побачив пам'ятник Жертвам Голодомору на Михайлівській площі. Сказати, що я був наляканий це нічого не сказати. Мати з пам'ятника неначе в той момент намагалась обійняти мене. Тягнула в мою сторону руки, хотіла замінити свою втрачену дитину мною, чи навпаки, повернути її з того світу (якого???) в замін мене.   Я бачив це буквально, своїми 4х чи 3х річними очами. Як її пуста мармурова постать, стала гнучкою як змія і намагалась забрати мене. 

Хто його тепер знає, була це парамнезія, чи реально по мене приходила леді зі світу де існує нуль, а мене захистило викатування яєчком від бабусі з Черкаської області.

Тут звичайно можна розгулятись в інтерпритаціях (хоча не особливо), але особисто мені дуже віддавало вайбіком Лаканівського "Реааааального", яке буквально крізь дірку, (на яку насправді хочеться клацати з самого початку, як тільки ти її помічаєш. Така собі реалізація цього потягу до "Реааального", до зламу світу і "світу", який тебе одночасно і бісить і манить.) вривається, абсолютно безпардонно і неочікувано в твоє життя і робить, щось що по зрозумілим причинам пояснити, чи навіть переказати не є можливим. І власне метафора з об'єктивним кампуктєром, який точно побачить, але точно не прийме/усвідомить/впустить/осистемить це "реальне" - працює супер чудово.

Спогади були написані, плюс мінус як Пруст пише про свої бажання цілувати симпатичних дівчат - що звичайно неймовірно висока оцінка стилю. Саунд дизайн чудовий. А оцей шрифт з тінню імба. Горизонт на фото трохи завалений)0)0)) Тому є над чим працювати далі. Дякую за гру!

Афігеть як же це було круто

Довго: 

Болісно щирий техноспірітуалізм - жага підтвердження свого інтимного досвіду через ідеальну жижекіанську Машину Несвідомого, яка, на відміну від неідеальних людей, може сказати тобі - так, ти не божевільний, це було насправді. Але хто знає, як на саму машину вплинув би контакт з реальним несвідомим людини, не обмежений лише текстовим інтерфейсом. До цієї хаотичної безодні вона не готова.